Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.01.2020 року у справі №904/11194/15
Постанова ВГСУ від 07.11.2016 року у справі №904/11194/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Справа № 904/11194/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Владимиренко С.В., Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:Левченко М.В., дов. від 26.08.2016р. від відповідача:Ципляк П.С., дов. від 24.10.2016р. №450, Гей В.Г., дов. від 21.12.2015р. №831від третьої особи:Терещенко Т.М., дов. від 29.01.2016р. №09-32/37розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"на рішення та на постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2016р.у справі№904/11194/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд"до третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПублічного акціонерного товариства "Сбербанк" Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"провизнання договору про відкриття кредитної лінії недійсним в частині та визнання кредитних зобов'язань припиненими

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" (далі - Товариство, ТОВ "Коксотрейд") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - Банк, ПАТ "Сбербанк") про визнання договору про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладеного між ТОВ "Коксотрейд" та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування - Публічне акціонерне товариство "Сбербанк"), недійсним в частині надання кредиту в розмірі 4444181,15 доларів США та визнання припиненими зобов'язань ТОВ "Коксотрейд" перед Банком з повернення суми кредиту та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р. в сумі 1363,52 доларів США (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т.2 а.с.122).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016р. (суддя Мельниченко І.Ф.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2016р. (головуючий суддя Сизько І.А., судді Герасименко І.М., Кузнецова І.Л.), позов задоволено частково. Договір про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладений між ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", визнано недійсним в частині надання кредиту в розмірі 4444181,15 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 203, 215, 261, 1054 Цивільного кодексу України, статей 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) та статей 32, 33, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є спорідненими (пов'язаними) особами внаслідок опосередкованого володіння державою Російська Федерація 10-ма і більше відсотками їх статутного капіталу, а також внаслідок незалежної від формального володіння можливості значного впливу на їх управління та діяльність, зокрема, через контролерів афілійованих осіб, як наслідок, при укладенні договору про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р. (далі - Кредитний договір) Банком порушено законодавчу заборону надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною з банком особою, оскільки частина отриманого кредиту за Кредитним договором в сумі 4444181,15 доларів США була спрямована на погашення заборгованості за кредитним договором №15-93/19-3305/07 від 10.08.2007р., укладеним між позивачем та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". При цьому, в будь-якому випадку початок перебігу позовної давності не може розпочинатися раніше дати 01.01.2013р., на яку було складено інформацію про власників істотної участі та яка (інформація) в подальшому була оприлюднена на офіційному сайті Національного банку України, а доказів, які б свідчили про наявність у позивача раніше ніж за три роки до звернення до суду з цим позовом інформації, яка дала йому підстави вважати, що відповідач та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є пов'язаними особами, матеріали справи не містять, отже, строк позовної давності станом на час подання позову не сплинув.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 203, 215, 261, 267, 1054 Цивільного кодексу України, статей 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.п.2,3,4 глави 2 розділу ІІ Положення про визначення пов'язаних з банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015р. (в редакції, чинній з 25.05.2016р.), та статей 1, 32, 34, 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на недоведеності жодної з передбачених законодавством ознак, за якими відповідач та третя особа можуть кваліфікуватися як споріднені чи пов'язані особи, оскільки відсутні будь-які спільні фізичні та/або юридичні особи, які б були власниками істотної участі у ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". При цьому скаржник вказує на те, що в розумінні норм банківського законодавства, чинного на дату укладення оспорюваного Кредитного договору, власниками істотної участі для встановлення критеріїв спорідненості та пов'язаності відповідача та третьої особи, вважаються виключно юридичні та фізичні особи, а не іноземні держави, відтак, належність юридичних осіб, які є незалежними одна від одної, до юрисдикції однієї іноземної держави, ще не свідчить про спорідненість таких осіб. Крім того відповідач вважає рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.07.2015р. №1078 та №1087 недопустимими доказами в обґрунтування судами висновку про спорідненість Банку та третьої особи, так як прийняття рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою відноситься до виключної компетенції Національного банку України, яким відповідне рішення не приймалося. Також заявник зауважує про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на його змогу довідатися станом на момент укладення спірного договору про загальнодоступну інформацію щодо структури власників ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", розміщену на сайтах цих юридичних осіб.

Позивач у відзиві та запереченнях на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 4 вересня 2012 року між ТОВ "Коксотрейд" (позичальник) та ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сбербанк", (банк) укладено договір про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО, за умовами якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США), надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п.1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст.8 договору, і виконувати інші умови договору (п.1.1 договору).

В п.1.5 Кредитного договору сторони встановили, що кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3305/07, укладеним 10 серпня 2007 року між позичальником та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.

Згідно платіжних доручень №30926484 від 05.09.2012р. та №311307774 від 06.09.2012р. ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" на виконання укладеного між сторонами Кредитного договору надав позичальнику кредитні кошти в сумі 4444181,15 доларів США та 1363,52 доларів США.

Місцевим господарським судом встановлено, що 05.09.2012р. позивач перерахував отримані за кредитним договором №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р. грошові кошти в сумі 4444181,15 доларів США в якості рефінансування заборгованості за кредитним договором №15-93/19-3305/07 від 10.08.2007р., про що свідчать платіжні доручення, копії яких залучено до матеріалів справи (т.1 а.с.37-38).

Таким чином частина кредиту в сумі 4444181,15 доларів США, отриманого Товариством за Кредитним договором, була спрямована на погашення заборгованості за кредитним договором №15-93/19-3305/07 від 10.08.2007р., укладеним між позивачем та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1078 від 24.07.2015р. "Про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, за діяльністю ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" (ідентифікаційний код юридичної особи 25959784) встановлено, що прямим власником ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" з часткою у статутному капіталі банку 100 відсотків одноосібно є ВАТ "Сбербанк Росії", який зареєстрований за законодавством Російської Федерації; опосередкованим власником ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" з істотною участю у розмірі 50 відсотків є Центральний банк Російської Федерації, який зареєстрований за законодавством Російської Федерації, та є прямим власником ВАТ "Сбербанк Росії" з часткою у розмірі 50,000000004 відсотків статутного капіталу цього банку.

Отже особи Російської Федерації, а саме: ВАТ "Сбербанк Росії" та Центральний банк Російської Федерації, а також держава Російська Федерація здійснюють контроль (вирішальний вплив) на діяльність ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" шляхом прямого та опосередкованого володіння часткою у розмірі більше 50 відсотків у статутному капіталі ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії".

Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1087 від 24.07.2015р. "Про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, за діяльністю ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ідентифікаційний код юридичної особи 00039002) визначено, що прямим власником ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" з часткою у статутному капіталі банку 99,0854 відсотків є Державна корпорація "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)", яка зареєстрована за законодавством Російської Федерації; опосередкованим власником ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" з істотною участю у розмірі 99,0854 відсотків є Російська Федерація.

Таким чином особа Російської Федерації, а саме, Державна корпорація "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)", а також держава Російська Федерація здійснюють контроль (вирішальний вплив) на діяльність ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" шляхом прямого та опосередкованого володіння часткою у розмірі більше 50 відсотків у статутному капіталі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Рішеннями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1082 та №1090 від 24.07.2015р., прийнятими на підставі рішень №1078 та №1087, анульовано ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

На запит суду апеляційної інстанції Національний банк України листом №18-0005/66809/БТ від 09.08.2016р. повідомив, що відповідно до Положення про порядок подання відомостей про структуру власності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011р. №306 (діяло до 23.05.2015р.), відомості про структуру власності банку подавались щорічно станом на 1 січня, а також у випадку змін таких відомостей. Також Національний банк України зазначив, що оскільки відомості про структуру власності надавались ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" станом на 01.01.2012р. та 01.01.2013р., то станом на 04.09.2012р. слід вважати актуальною інформацію про структуру власності банків, що подавалась станом на 01.01.2012р.

З наданих Національним банком України станом на 01.01.2012р. відомостей вбачається, що: 1) власником прямої істотної участі в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є Державна корпорація "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)", розмір прямої істотної участі складає 97,85% статутного капіталу, в той же час державі Російська Федерація належить 100% статутного капіталу Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)"; 2) власником прямої істотної участі в ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" є ВАТ "Сбербанк Росії", розмір прямої істотної участі складає 100% статутного капіталу, а власником опосередкованої участі в банку є Центральний банк Російської Федерації, який здійснює контроль власника прямої істотної участі в банку (володіє 57,5840% статутного капіталу ВАТ "Сбербанк Росії"), розмір опосередкованої участі Центрального банку Російської Федерації складає 100% статутного капіталу.

Щодо контролерів афілійованих осіб відповідача та третьої особи, то відповідно до загальнодоступних даних та публічної інформації ними є:

1) ОСОБА_9 - з 16.12.2011р. і до теперішнього часу Міністр фінансів Російської Федерації, Голова Національної фінансової ради Центрального банку Російської Федерації, Член Спостережної ради Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)", Член Ради Безпеки Російської Федерації ;

2) ОСОБА_11 - з квітня 2004р. по червень 2013р. перший заступник голови Центрального банку Російської Федерації, з 24.06.2013р. і до теперішнього часу Міністр економічного розвитку Російської Федерації, член Національної фінансової ради Центрального банку Російської Федерації, з серпня 2013р. член Спостережної ради Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)";

3) ОСОБА_12 - з травня 2012р. по червень 2013р. Міністр економічного розвитку Російської Федерації, з червня 2012р. член Спостережної ради Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)", з липня 2012р. член Національної фінансової ради Центрального банку Російської Федерації, з 24.06.2013р. і до теперішнього часу помічник Президента Російської Федерації.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є спорідненими особами, внаслідок чого кредитний договір №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р. в частині надання кредиту в розмірі 4444181,15 доларів США слід вважати таким, що суперечить положенням ч.5 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", і тому просить визнати його недійсним на підставі ч.1 статті 203, ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що заборгованість позивача перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором №15-93/19-3305/07 від 10.08.2007р. в сумі 4444181,15 доларів США була погашена позивачем за рахунок кредитних коштів, отриманих від ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" згідно з умовами кредитного договору №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р.

Апеляційним судом цілком правомірно відхилено передчасні посилання скаржника (відповідача) на необхідність застосування до спірних правовідносин норм п.п.2,3,4 глави 2 розділу ІІ Положення про визначення пов'язаних з банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015р. (в редакції, чинній з 25.05.2016р.), так як зазначена постанова прийнята після укладення сторонами спірного договору.

Касаційна інстанція звертає увагу заявника на принцип незворотності дії закону в часі, встановлений ч.2 статті 5 Цивільного кодексу України, оскільки спірні правовідносини, що пов'язані з укладенням оспорюваного Кредитного договору, виникли ще у вересні 2012р., а в абзаці 3 п.2 та абзаці 1 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.

З тих же підстав колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.07.2015р. №1078 та №1087 в обґрунтування висновку про спорідненість (пов'язаність) Банку та третьої особи, вирішальний вплив на управління та діяльність яких шляхом опосередкованого володіння часткою у розмірі більше 50 відсотків у їх статутному капіталі здійснює держава Російська Федерація.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки судів попередніх інстанцій про те, що ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є спорідненими (пов'язаними) особами внаслідок опосередкованого володіння державою Російська Федерація 10-ма і більше відсотками їх статутного капіталу, а також внаслідок незалежної від формального володіння можливості значного впливу на їх управління та діяльність, зокрема, через контролерів афілійованих осіб, як наслідок, при укладенні договору про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р. (далі - Кредитний договір) Банком порушено законодавчу заборону надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною з банком особою, оскільки частина отриманого кредиту за Кредитним договором в сумі 4444181,15 доларів США була спрямована на погашення заборгованості за кредитним договором №15-93/19-3305/07 від 10.08.2007р., укладеним між позивачем та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". При цьому початок перебігу позовної давності не може розпочинатися раніше дати 01.01.2013р., на яку було складено інформацію про власників істотної участі, та яка (інформація) в подальшому була оприлюднена на офіційному сайті Національного банку України, а доказів, які б свідчили про наявність у позивача раніше ніж за три роки до звернення до суду з цим позовом інформації, яка дала йому підстави вважати, що відповідач та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є пов'язаними особами, матеріали справи не містять, отже, строк позовної давності станом на час подання позову не сплинув.

Однак касаційна інстанція вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

Згідно положень ч.ч.1,3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин)

Правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право.

Згідно зі ст.2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів про визнання правочинів недійсними (постанова судових палат у господарських справах та у цивільних справах ВСУ від 01.06.2016р. у справі №920/1771/14).

Однак, як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, господарські суди, визнаючи частково недійсним договір про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., не встановили, яким чином право позивача порушується, не визнається або оспорюється у зв'язку з укладенням цього договору.

Крім того, підставою позову Товариство зазначило порушення під час укладення кредитного договору вимог ч.5 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ч.5 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції від 24.05.2012р., чинній на час укладення спірного правочину (далі - Закон), банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку.

Згідно з ч.2 статті 52 Закону для цілей цього Закону пов'язаними особами є:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) визначено, що:

афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку;

банк з іноземним капіталом - банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків;

істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи;

контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;

контроль - можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;

споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі;

структура власності - система взаємовідносин юридичних та фізичних осіб, що дає змогу визначити всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь в юридичній особі, у тому числі відносини контролю між ними щодо цієї юридичної особи.

Таким чином, в розумінні норм статей 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 24.05.2012р., чинній на дату укладення оспорюваного договору), власниками істотної участі для встановлення критеріїв спорідненості та пов'язаності, вважаються саме юридичні та фізичні особи відповідно, а не держава Україна чи будь-які іноземні держави.

Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою положення статті 2 Цивільного кодексу України, за змістом яких юридичні особи та іноземні держави є різними учасниками цивільних відносин, правовий статус яких не можна ототожнювати.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак, в порушення вимог статей 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не відхилено викладені у апеляційній скарзі доводи Банку про те, що в розумінні норм банківського законодавства, чинного на дату укладення оспорюваного Кредитного договору, власниками істотної участі для встановлення спорідненості та пов'язаності відповідача та третьої особи, вважаються виключно юридичні та фізичні особи, а не іноземні держави, відтак, належність юридичних осіб, які є незалежними одна від одної, до юрисдикції однієї іноземної держави ще не свідчить про спорідненість таких осіб.

Відповідно ч.1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином надання кредиту позичальнику неможливе без укладення з банком кредитного договору, оскільки є предметом останнього.

Як вже зазначалось, приписами ч. 5 статі 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено заборону банку надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки умовам пункту 1.5 Кредитного договору, за змістом якого позичальник в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.

Вказаний пункт Кредитного договору узгоджується з імперативними приписами ч.5 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Викладеним спростовується помилкове твердження скаржника про те, що надання кредитних коштів нібито є виконанням умов уже укладеного договору, в зв'язку з чим, необхідно розмежовувати момент укладення кредитного договору, який має правове значення при вирішенні спору щодо недійсності такого договору, від відносин виконання цього договору.

Встановивши на підставі наданих Національним банком України відомостей структуру власності ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" станом на 01.01.2012р., місцевий та апеляційний господарські суди не з'ясували дійсного правового статусу зазначених банків, зокрема, чи є вони банками з іноземним капіталом в розумінні абзацу 6 статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 24.05.2012р., чинній на дату укладення оспорюваного договору).

Колегія суддів враховує, що для правильного висновку про спорідненість двох банків необхідно встановити спільних для обох банків учасників істотної участі. При цьому істотна участь передбачає як пряме, так і опосередковане володіння особою статутним капіталом.

Всупереч вимог статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами І та апеляційної інстанцій не відхилено належним чином як твердження заявника про недоведеність ознак спорідненості відповідача та третьої особи, яке обґрунтовується відсутністю будь-яких юридичних осіб - спільних власників істотної участі в розумінні статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", так і доводи Банку про не зазначення в оскаржуваних рішеннях конкретного пункту (пунктів) статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за яким банки з іноземним капіталом кваліфікуються як пов'язані особи, а вказано лише про опосередковане володіння державою Російська Федерація 10-ма і більше відсотками їх статутного капіталу та здійснення нею значного впливу на їх управління банків через афілійованих осіб контролерів.

Також судами достеменно не досліджено тих обставин, чи може вважатися держава Російська Федерація такою, що здійснює вирішальний (значний) вплив та контроль стосовно відповідача та третьої особи, з огляду на те, що, на думку скаржника, засновниками Центрального банку Російської Федерації та Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" є різні юридичні особи та органи державної влади - Державна дума РФ та Уряд РФ відповідно, тобто не є спільними з банком власниками істотної участі, а нормами Конституції Російської Федерації органам державної влади заборонено втручатися у діяльність Центробанку Росії, що свідчить про неможливість контролю (впливу) держави Російської Федерації на діяльність Центробанку Росії і таким чином унеможливлює опосередковане володіння держави Російської федерації капіталом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".

Колегія суддів зауважує про помилковість висновку апеляційного суду щодо того, що власником опосередкованої участі в Банку є Центральний банк Російської Федерації, який здійснює контроль власника прямої істотної участі в банку (володіє 57,5840% статутного капіталу ВАТ "Сбербанк Росії"), оскільки чинне банківське законодавство України не містить визначення "власник опосередкованої участі".

Стосовно висновків судів про те, що громадяни РФ ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є спільними контролерами ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", колегія суддів зазначає наступне.

Законодавство України, яке діяло на час вчинення оспорюваного правочину, не містило вичерпного визначення "опосередковане володіння капіталом". Разом з тим, у п. 1.4 Положення про порядок подання відомостей про структуру власності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011р. № 306 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2011р. за № 1204/19942, яке було чинним на час укладання спірного правочину, визначалося, що опосередковане володіння участю в банку/юридичній особі настає, якщо особа самостійно або спільно з іншими особами (групою асоційованих осіб або групою інших осіб, пов'язаних угодою або спільними економічними інтересами, відносинами економічної та/або організаційної залежності, у тому числі двом особам, кожна з яких не має контролерів та одночасно є контролерами однієї юридичної особи (групи юридичних осіб): здійснює контроль прямого власника участі в банку/юридичній особі та/або здійснює контроль групи прямих власників банку/юридичної особи та/або здійснює контроль особи, яка здійснює контроль зазначених вище осіб та/або набуває права голосу в розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу банку на загальних зборах учасників банку/юридичної особи за дорученням учасника (учасників) банку/юридичної особи та/або має незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку/юридичної особи чи будь-якої зазначеної вище юридичної особи та/або здійснює контроль групи осіб, яка здійснює контроль зазначених вище осіб. Цей перелік опосередкованого володіння не є вичерпним.

Судами попередніх інстанцій не враховано тих обставин, що ОСОБА_11 не може вважатися контролером власників істотної участі у Банку та третьої особи ПАТ "Сбербанк", оскільки тільки з серпня 2013р. став відноситися до керівників Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" (член Спостережної ради) в розумінні статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в той час як оспорюваний договір укладено раніше - у вересні 2012 року.

Апеляційним судом також не спростовано викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача про неможливість вирішального впливу ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на управління та діяльність ПАТ "Сбербанк", оскільки само по собі перебування вказаних осіб на посадах членів колегіальних органів Центрального банку Російської Федерації не є контролем діяльності цих органів з мотивів відсутності ознаки вирішального впливу.

В розрізі предмета та підстав позову судами не досліджено тих істотних обставин, чи можуть бути громадяни РФ ОСОБА_9 та ОСОБА_12 в розумінні п.п.4,5 ч.2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" контролерами споріднених осіб банку або контролерами афілійованих осіб банку, що входять до переліку пов'язаних осіб банку, з метою погашення зобов'язань перед якими банку заборонено надавати кредити позичальникам. Також не з'ясовано того, чи є в розумінні п.6 ч.2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" афілійованими особами відповідач та третя особа, з одного боку, та Державна корпорація "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" та ВАТ "Сбербанк Росії" (власники ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"), з іншого боку.

Наведене залишилось поза увагою судів І та апеляційної інстанцій.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, не врахувавши вимоги статті 2 Цивільного кодексу України та статей 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", належним чином не з'ясували ознак спорідненості та пов'язаності ПАТ "Сбербанк" і ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", і як наслідок, належно не встановили наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

З огляду на викладене касаційна інстанція вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач та третя особа є спорідненими і пов'язаними особами, для погашення зобов'язань перед якими заборонено надавати кредити позичальникам.

Водночас колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, який (висновок) обґрунтовується тим, що позивачу стало відомо про обставини порушення його прав з моменту прийняття рішень Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку №1082, №1078, №1090 та №1087 від 24.07.2015р., але в будь-якому випадку початок перебігу позовної давності не може розпочинатися раніше дати 01.01.2013р., на яку було складено інформацію про власників істотної участі та яка (інформація) в подальшому була оприлюднена на офіційному сайті Національного банку України.

Такий висновок суду суперечить листу Національного банку України №18-0005/66809/БТ від 09.08.2016р., яким було повідомлено апеляційний суд про те, що відповідно до Положення про порядок подання відомостей про структуру власності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011р. №306 (діяло до 23.05.2015р.), відомості про структуру власності банку подавались Банком та третьою особою станом на 01.01.2012р. та на 01.01.2013р., але станом на 04.09.2012р. (на дату укладення оспорюваного договору) слід вважати актуальною інформацію про структуру власності банків, що була подана станом на 01.01.2012р.

При цьому судами попередніх інстанцій не відхилено належним чином твердження скаржника щодо наявності у позивача можливості на момент укладення оспорюваного договору дізнатися інформацію про структуру власності ПАТ "Сбербанк" і ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" із загальнодоступних джерел, а саме з офіційних сайтів зазначених банків.

Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що позовні вимоги про визнання припиненими зобов'язань ТОВ "Коксотрейд" перед Банком з повернення суми кредиту та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р. в сумі 1363,52 доларів США мають похідний характер від вимог про визнання частково недійсним договору про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню і в цій частині позову з подальшою передачею справи по всім заявленим позовним вимогам на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2016р. у справі №904/11194/15 скасувати.

Справу №904/11194/15 скерувати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: С.В. Владимиренко

О.А. Кролевець